До клубного ж футболу я завжди ставився набагато стриманіше. Тотальна комерціоналізація, повний космополітизм, засилля чужинців-легіонерів, перетруски складів команд кожного сезону, договорняки – це все аж ніяк не сприяло зацікавленню клубним футболом. Клубний футбол сьогодні – це чиста комерція, придаток до світової капіталістичної системи, а гравці – не більше ніж наймані працівники, єдина мотивація яких – їхня заробітна плата.

Футбол на рівні національних збірних якісно вирізнявся від клубного тим, що був значно менш комерціоналізованим і все-таки прив’язаним до конкретних націй. І цим він був значно цікавішим – адже в збірній гравець грає не заради грошей (для цього є клуб), а заради національної гордості, суто спортивного азарту і жаги перемоги.

Але цьогорічний чемпіонат світу підняв на поверхню тривожні тенденції – принципи і основні риси клубного футболу почали все більше впливати на футбол збірних. І особливо це помітно на прикладі європейських команд.

По-перше, космополітизм і засилля «натуралізованих» гравців у національних збірних. Такі збірні як французька, німецька, англійська з кожним роком наповнюються все більшою кількістю іноземців і поступово перетворюються на абсолютно інтернаціональні колективи. Тобто втрачається сам принцип національних збірних – адже тепер вони за своїм етнічним складом мало чим відрізняються від клубів, де часто взагалі немає представників корінного народу. Очевидно, що це все не може не відобразитися на мотивації гравців – «національна» збірна, в якій титульний етнос представлений меншістю, наврядчи буде лягати кістьми на полі за кольори національного прапору.

Ці процеси позначається навіть на манері гри команд – втрачаються фірмові ігрові стилі, які тісно були пов’язані з національною самобутністю того чи іншого народу. Такі «міжнародні» змагання, де часто «європейську» збірну неможливо відрізнити від африканської, поки не придивишся до форми, стає просто не цікаво дивитися.

По-друге, клуби висмоктують з гравців усі сили протягом сезону, і багато класних збірних просто не встигають підготувати своїх футболістів до чемпіонату ані фізично, ані психологічно.

По-третє, комерціоналізація все більше починає охоплювати і футбол збірних. Звичайно, гроші там були і раніше, але все ж провідною мотивацією для гравців вони не були. Тепер ми бачимо, що розбещені гігантськими гонорарами зірки часто грають в збірних абияк і відверто бережуть ноги, адже їм все важче усвідомити, навіщо взагалі грати за збірну, якщо за це не платять так само, як і в клубі.

Весь цей негатив перш за все стосується саме європейських збірних. Космополітизм і суто грошова мотивація призвели до того, що головний козир європейців в усі часи – їх високі морально-вольові якості, тепер обернувся тим, що якраз найбільше безволля проявляють саме європейські команди. В той час як молоді і агресивні команди з Латинської Америки чи Азії просто розривають в’ялих і ласих лише до грошей представників Європи.

Футбол є суспільним явищем і відображає всі процеси, які відбуваються в тих чи інших країнах. І те, як жалюгідно на цьому чемпіонаті виглядають європейські команди, які традиційно вважалися грандами – є прямим наслідком занепаду європейських націй, перш за все із Західної частини континенту. Можливо, саме такий холодний душ стане одним з чинників пробудження Європи від ліберально-космополітичного дурману.

Адреса матеріалу в інтернеті: http://white-blue.kiev.ua/articles/1535.htm

Назад