Біло-Сині - сайт вболівальників "ДИНАМО КИЇВ" - WHITE-BLUE.kiev.ua

Інтерв’ю з фанатом «Динамо», який приймає участь в АТО. ФОТО
Інтерв’ю з фанатом «Динамо», який приймає участь в АТО. ФОТО З початком бойових дій на Донбасі, багато добровольців пішли воювати проти зовнішньої загрози – проросійських бойовиків. Серед них були і хлопці з різних ультрас рухів України. Один із бійців сил АТО, спеціально для 1927.kiev.ua, розповів про ситуацію на фронті та про своє відношення до фанатського перемир’я.

- Розкажи про себе?


- З певних причин не буду розкривати свої повні біографічні дані. Мене знають під псевдо «Німець», киянин, останні тринадцять чи чотирнадцять років жив і працював у Німеччині. Лікар за фахом. Приватний підприємець за родом діяльності. Фанат київського «Динамо» за покликанням серця.


- В якому ти загоні воюєш?


- Я боєць загону «Черепахи», Добровольчий Український Корпус Правий Сектор.


- Як потрапив до Правого Сектору?


- Приїхавши на Майдан 3-го грудня, відразу ж планував приєднатися до Правого Сектору, як людина правих поглядів, до того ж сильно вражена самим фактом єднання всіх правих сил. Проте так сталося, що вступив до Спільної Справи і разом з хлопцями пережив спробу штурму Майдану і КМДА 11-го. В очікуванні скорого закінчення етапу мирного протесту з ліхтариками встиг з’їздити додому і завершити всі термінові справи, бо зрозумів – найближчим часом до Німеччини я не повернусь.


Повернувшись на Майдан 9-го січня зателефонував своєму другові і по сумісництву командиру «Черепах» і вдало вписався на 5-й поверх Профспілок. Наш загін сформувався ще під час Революції, ми були разом в найбільш тяжкі дні Майдану і тим самим складом, вже після повалення режиму Януковича, відправились в навчальний табір на Десну, а сьогодні всі ми в зоні АТО.


- Не було страшно їхати воювати?


- Наразі в Україні до військових людей, які приймають участь в АТО, в цілому, дуже тепле, я би навіть сказав, трепетне ставлення. Тебе вважають чи не героєм тільки тому, що ти не побоявся взяти в руки зброю, аби боронити свою землю. Тому їхати воювати не може бути страшно, навпаки - знаходишся в емоційно піднесеному стані.


Не буду розповідати казки про те, що ніхто тут, зокрема я, не знають почуття страху. Буває, що це наздоганяє не тоді, коли ти на передовій, під обстрілами, а вже після подій, коли прокручуєш це «кіно» у своїй голові десь на відпочинку. Починаєш думати про те, що могло би статись якби... Ось тоді може добряче потрусити.

1


- Чи можеш сказати приблизний район роботи твого загону? Чи це таємниця?

- Головним чином ми працюємо в зоні Авдіївка – Донецький аеропорт – Піски. Але, хлопці з ДУКу також були і на Саур-Могилі, штурмували Карлівку та зачищали Слов’янск, були і в інших місцях.

- Тобто, і під Іловайськом також був Правий Сектор?

- Ні, слава Богу, наших бійців там не було. В нас доволі багато побратимів з батальйону «Донбас» і з того, що ми чули від них про Іловайськ, може це трошки цинічно буде звучати, але добре, що там не було наших. Люди - надто цінний ресурс, аби просто кидати їх на м’ясо. Як не сумно, але такі ситуації будуть відбуватися аж допоки наша влада буде боятися патріотів і тому буде намагатися їх позбутися у будь-який спосіб.

- Допомога волонтерів відчутна?

- Безумовно. Допомога волонтерів критична навіть для вояків ЗСУ, а вони отримують як-неяк, але якесь забезпечення від держави. Ми, в свою чергу, не отримуємо ніякої підтримки з боку держави і тому сподіватися можемо лише на себе та на волонтерів. Підтримка дуже помітна, як від волонтерських груп, так і просто від небайдужих людей, підприємців, і тих, хто сам має небагато.

- Тобто, наша держава вам взагалі не допомагає?

- Не допомагає, ми ж не підпорядковані ані МВС, ані Генштабу. Наше забезпечення – наша власна справа. Надія лише на власні ресурси та на допомогу небайдужих громадян України.

- Згідно статусу ДУК, тобі не буде присвоєно звання «Учасник бойових дій». Не хвилюєшся з цього приводу?

- Абсолютно ні. Про це я взагалі не думаю, я тут, тому що націоналіст. Наївно було б щось очікувати від бюрократичної машини. Багато добровольців чи навіть бійців ЗСУ не отримали і не отримають «учасника», тож я в нормальній компанії. Тут взагалі небагато людей, які б дуже переймалися статусами. Хтось їде сюди саме за «корочкою», напевно для них це дійсно важливо.

- Ходять різні чутки з приводу того, з якою зброєю воює Правий Сектор. Можеш розповісти, яке у вас озброєння?

- Це окреме і доволі сумне питання. У нас зі зброї є те, що ми здобули у бою, плюс особиста зброя бійців (та, що з дозволами). Є і мисливські рушниці і карабіни. Може це дещо пафосно буде звучати, але наша зброя - це, в першу чергу, наше переконання боротися за Україну до кінця і наша ідеологія. За наявності хоча б нормальної стрілецької зброї наші бійці були б ще ефективнішими.

2

- Після подій на Майдані, які у вас взаємовідносини з правоохоронними органами?

- На передовій чи по блокпостах, ми зустрічаємо працівників правоохоронних органів, колишніх «Беркутів». Спілкуємось, іноді ділимо хліб, робимо якусь спільну роботу. Буває, що і обговорюємо різні теми, згадуємо і про Майдан. Виявляється, що в цілому нема нам зараз чого ділити, хоча тоді і стояли ми по різні сторони барикад. Напевно, залишились якісь образи, бо і в них, і в нас були поранені і вбиті. Ми стояли за переконаннями, вони виконували накази, але в цілому, з огляду на останні події, на війну, що прийшла до нас, ми опинилися в одному човні. Ці хлопці так само, як і ми, не забули слова присяги, не злякалися і захищають наш спільний дім. Звісно є і таки правоохоронці, які відмовились їхати в АТО або просто стали на бік сепаратистів. З ними ми спілкуємось, хіба що, через проріз прицілу.

В зовсім іншому ключі розвиваються наші відносини з правоохоронними структурами, як інститутом державної влади. Не тільки у нас, але і у побратимів з інших добровольчих батальйонів, складається таке враження, що держава не хоче нам допомагати, надавати нам ніяких статусів, тому що для представників нинішньої влади ми становимо більшу загрозу, ніж сепаратисти. Вони відчувають пряму загрозу існуванню тієї системи, яка залишилась, до якої вони звикли, яка допомогла їм заробити капітали та увійти до так званої еліти суспільства. Незважаючи на події Майдану і, начебто, перемозі Революції в Україні, насправді мало, що змінилося. Система, а не суто персоналія Януковича, проти якої ми боролися останні місяці, залишилась. Залишились і люди, для яких ця система - запорука безбідного життя і збереження власного впливу. Для них ми загроза, бо нас неможливо залякати, або купити, і ми будемо і надалі боротися, аж поки систему не буде знищено остаточно.

Напевно, багато хто пригадує вбивство Сашка Білого та розслідування вкупі з парламентськими комісіями, яке ні до чого не призвело. Незліченні епізоди з переслідуванням і репресіями патріотів з боку міліції та прокуратури. Схожий епізод трапився і з нашим загоном, коли ми були затримані в Києві абсолютно безпідставно напередодні від’їзду в зону АТО. Система буде намагатися ламати та залякувати людей з націоналістичними поглядами, патріотів, підсаджувати на гачок кримінальних справ, кидати за грати чи в пекло чергового Іловайського котла.

- Чи багато хлопців з різних ультрас-рухів у Правому Секторі?

- Фанатський рух тут широко представлений, як в принципі було і на Майдані. Є ультрас та хулігани практично всіх клубів: «Динамо», «Дніпро», «Металіст», «Шахтар», «Карпати», «ЦСКА», «Арсенал» і список можна продовжувати ще довго. Всі є і всі доводять свої переконання «не словом, а ділом».

3

- Як ти потрапив на ультрас-сектор, і наскільки давно?

- З дитинства ходив на стадіон, дивися футбол по телевізору, вболівав за «Динамо», знав склад команди, стан турнірної таблиці. Любив і грав сам, тобто футбол завжди був важливою частиною мого життя. Проте з активним вболіванням якось не склалося, залишався середньостатистичним вболівальником.

Як це не дивно, але жага до того, що зазвичай називають фанатизмом, прокинулась, коли я вже мешкав в Німеччині. Можливо це сталося тому, що я знайшов однодумців – людей які, як і я, горіли виїздами, активної підтримкою команди. За короткий проміжок часу було створено організацію фанатів «Динамо» в Європі зі своїм сайтом, банером. Організовували виїзди, налагоджували зв’язки з київським рухом. Намагались робити якісь спільні проекти, як то під час акції «Волю Павліченкам». Відвідували матчі «Динамо» і збірної в Європі, по можливості їздили на ігри в Україну. Організація розвивалася, були дійсно наполеонівські плани, аж тут розпочався Майдан…

- Яке у тебе відношення до фанатського перемир’я?

- З одного боку насильство та футбол тісно пов’язані одне з одним. Тобто протистояння, ворожнеча між фанатами, як і підтримка свого клубу, його кольорів – складова частина футболу як явища. Того олдскульного футболу, а не продукту, який ФІФА та УЄФА просто продають як видовище разом з правами на трансляції і спонсорські контракти.

Проте ситуація, яка зараз склалась в Україні, є нетиповою, екстремальною. Якби фанати різних клубів продовжували трощити один одному голови в сутичках, скандувати образливі для опонентів пісні та заряди, як це було в останні роки, в той час, коли в нас є спільний ворог і він топче нашу землю, це було б нонсенсом. Особливо після подій на Майдані, де всі об’єдналися відкинувши суперечки і взаємну неприязнь.

- Чи є можливість стежити за матчами твого рідного клубу в зоні АТО?

- Коли ситуація дозволяє, наприклад ми на базі і є телевізор, то звісно, я намагаюсь подивитись футбол. Чесно кажучи, останні ігри я не дивився - просто не було коли. Навіть не було можливості читати текстові трансляції. Хіба мені друзі дзвонили та розповідали або вже після закінчення матчу через інтернет дізнавався результати.

4

- Що можеш побажати українцям?

- Зараз не час ховати голову в пісок. Ми вже примусили говорити про себе весь світ, тож маємо довести, що гідні бути господарями своєї долі.

Бажаю мужності, аби гідно перенести ці, справді, важкі часи. Мудрості, щоб усвідомити загрози і в той же час історичні можливості для нашої Батьківщини. Віри в те, що ми зможемо зробити життя на нашій землі таким, яким воно має бути, таким, яким ми його бажаємо нашим дітям і онукам.

- Дякую за інтерв’ю. Успіхів та повертайся живим і неушкодженим додому.

- Дякую, вам також. Слава Україні!

Розмовляв Олександр Ушаков

Адреса матеріалу в інтернеті: http://white-blue.kiev.ua/articles/2806.htm

Назад


Використання матеріалів сайту дозволено за умови посилання на Біло-Сині - сайт вболівальників "ДИНАМО КИЇВ". Для онлайн-проектів - гіперпосилання (hyperlink) на http://white-blue.kiev.ua

Copyright © WHITE-BLUE.kiev.ua, 2006-2017