Це лобі, яке представляє себе як антирасистське, яке, мовляв, хоче лише захистити англійських футболістів і фанатів він расистських нападок в Україні. Однак, водночас воно зображує цю східноєвропейську країну як дивацьке лігво відсталостей.

 Це рух, який публічно виступає проти виявів расизму. Водночас, його представники ставляться до України подібно до вікторіанських колоністів, які прибули в Африканську глибинку та з сум’яттям витріщалися на її тубільців, що розмовляли дивними мовами.

Ця кампанія з бойкоту підтверджує, що нинішній антирасизм – за іронією всіх іроній – більше полягає у вираженні зверхності над неосвіченими народами, ніж у забезпеченні власне рівності.

 Під банером "антирасизму" чиняться деякі навдивовижу широкі узагальнення про Україну - тими, хто вважає, що футбольним фанам слід триматися подалі від Євро-2012, яке відбудеться там наступного місяця.

 Виявляється, расизм в Україні – "ендемічна соціальна проблема", а країна "сумно відома своїми екстремістськими молокососами", – пише таблоїд The Sun. Якщо вірити The Sun, пристойним британцям невдовзі, можливо, доведеться перевоювати Другу Світову війну на українських стадіонах. Виявляється, "неонацистькі парамілітаристи тренують бандитів у єдиноборствах без зброї, ножових боях та використанні гвинтівок і пістолетів", з метою "посіяти спустошення" під час Євро-2012.

 Репортаж The Sun супроводжувався фотографією чотирьох доволі сумних українців у лісі, вдягнених у псевдовійськову форму. Четверо пацанів не роблять Четвертого Райху.

Коли родина чорношкірого англійського гравця Тео Волкотта сказала, що вони не приїдуть на Євро-2012 через страх расистського нападу, британські ЗМІ впали в анитукраїнську істерію.

 Поза всяким сумнівом, в Україні – як і в кожній іншій країні у світі – є злісні расисти. Але британські ЗМІ постійно зображують цілу націю як вигрібну яму ксенофобії.

 "Нацистське кодло чекає на англійських фанів", – істерично стверджує інша газета, ще раз повідомляючи нам, що расизм в Україні "ендемічний".

 Британське МЗС випустило твердження, яке зазвичай воно робить тільки для неєвропейських країн, просячи туристів "азіатського чи афро-карибського походжянне" бути "особливо обережними".

 Колишній гравець "Арсеналу" Сол Кемпбел довів цей страх дивної України до логічного завершення, застерігши англійських фанів не їхати на Євро-2012, бо "ви можете повернутися в труні". Він каже, що Україні нізащо не слід було давати право на проведення Євро-2012, оскільки якщо ви – расистська країна, то "ви не заслуговуєте на такі престижні турніри".

 Коротше, турніри слід проводити лише в цивілізованих країнах – можливо, тут в Англії – а не в в цих колишніх радянських утвореннях, де люди дурні й упереджені, і перебувають за одну зігу від відродження фашизму.

 ЗМІ кажуть нам, що деякі українські футбольні фанати вважають чорних гравців "дикунами", і я впевнений, що так воно і є. Але в онлайн-дискусіях ми самі часто ставимося до українців як до "дикунів", які живуть у "дуже відсталій країні".

 В істерії щодо звичаїв в Україні ми насправді спостерігаємо власне упередження щодо дивних східноєвропейців, замасковане під просвітницький антирасизм.

 Якщо тупо, коли невеличка купка українських футбольних фанів шикає на чорних і азіатів, то так само тупо, коли британські ЗМІ шикають на всю Україну. А насправді, спроби продемонструвати свої антирасистські грамоти, будучи відверто ксенофобськими щодо начебто расистських "людей зі сходу" – це найдурніша позиція, яка лише можлива.

Автор: Брендан О'Ніл – редактор spiked, незалежного онлайн-видання, присвяченого культурній боротьбі з мізантропією, зверхністю, упередженнями, луддизмом, нелібералізмом та ірраціоналізмом в усіх їх давніх і нових формах.

Переклад: Артем Чапай

Джерело: The Telegraph