Всього ми зібрали близько 80 білих фігур. На станції спочатку все було спокійно і ми просто чекали початку півфінального поєдинку. Та не пройшло й 15 хвилин, як з’являються двоє сірих, і довго не думаючи, ми спокійно йдемо в іншу сторону. Але як виявилось пізніше, там нас чекало те ж саме. Закінчилось все тим, що ми просто розділились і рушили в різні сторони, щоб потім зібратись знову у іншому запланованому місці "Z", й все-таки провести поєдинок з шахів. Кожен діставався як міг: хто трамваєм, хто маршрутним таксі, хто пішки. Поки діставалися до зазначеного місця, хотіли помилуватися мальовничими куточками міста, але не судилося... там таких немає.

Дісталися до спортмайданчика лише 70 фігур. Пограли у футбол, чекаємо на появу чорних фігур. Здавалося, от-от розпочнеться партія, але замість чорних фігур з’являються сірі, і нам нічого не залишається, як йти звідти і сподіватися на пересічення в місті. Але й цього не сталося. Далі вписуємось майже всі в тролейбус, хоча на перший погляд здавалося, що туди влізе максимум чоловік 30. На прохання водія передавати за проїзд – гучний сміх в салоні. Пройшло 20 хвилин, як наш тралік не на зупинці зупиняє беркут, і ми вже в оточенні АС. Обшук, «ласкаво запросили» до автобуса та спринтера і відвезли всіх під стадіо й зачинили за нами ворота. Добре, що хоч не до РОВД.

Ну а далі як завжди: наш приїзд для запорізького клубу був несподіванкою, мовляв «нас не повідомляли про ваш приїзд», і відповідно «вам не виділено гостьового сектору». Але пройшов час і хлопці вирішили питання з квитками. За 5-10 хвилин до гри заходимо на сектор. Розвісили банера. Всього на секторі ~150 чоловік. Шиза - нормальна, враховуючи постійний гул кузьми. Склад на секторі цілком адекватний. Щодо секторів бомжів, то там усе без змін. Гучний барабан, який вони самі ледь перекрикують. Прапори, які більше нагадують не кольори клубу, а кольори Бельгії, Німеччини, та інших країн. Фактично уся їхня шиза – це слово «Запорожье» і кілька інших зарядів. Дуже потішила місцева кузьма на сусідньому секторі. Кожної хвилини знаходився бажаючий позмагатися з нами жестами. Було смішно. На жаль, голів у цьому матчі ми так і не побачили, хоча мали ми не одну нагоду. Після незабитого пенальті Мілевського гравці радості у опонентів було так, неначе вони щойно виграли Лігу Чемпіонів.

Після матчу тримають на секторі хвилин 20. Відбувається коло пошани гравців Металурга. Один із них - темного кольору - пробігав це коло, б’ючи себе у груди, мабуть бідолаха думає, що він - Кінг-Конг. Далі всіх під конвоєм відвозять на вокзал. Їхавши на вокзал, у вікно помітили моб бомжів, приблизно 50 чоловік, який начебто нас чекав. Приїхавши, усі розходяться, попри зусилля сірих втримати нас на місці. Далі збирались провести «додатковий час» з тими, хто чекав, але й тут не судилося. Люди у пагонах знову псують усі плани. Усі відправляються до своїх поїздів і повертаються додому.

Півфінальний матч так і не відбувся, проте це не перешкода бути фіналу! До зустрічі на фінальному матчі в Одесі!

Адреса матеріалу в інтернеті: http://white-blue.kiev.ua/reports/1254.htm

Назад