На початку зустрічі диктор оголошує хвилину мовчання для вшанування пам’яті загиблим у ВВВ, яку переривають заряди фан-клубу і їх пісенька про deutschen soldaten у кілька голосів, яку при гробовій тиші чутно на весь стадіон. Дуже багато пафосу з приводу Дня перемоги організувало керівництво клубу (та не тільки воно, для нової влади, схоже, це свято стало найважливішим з усіх можливих), хоча значно правильніше було б називати його як і у німців - День пам’яті, бо ідею святкувати перемогу одної імперії над іншою, та ще й ціною життів наших родичів та співвітчизників підтримують далеко не всі.

Перший тайм кияни тренували спів. Зарядів з хлопками практично не було, а от пісні намагались співати так, щоб витягувати всі ноти. А от від "Наш Динамо лучший клуб..." стадіоном пішла луна, а по шкірі дрижаки... Повний і розслабон і певна байдужість до подій на полі, хіба що на голи біло-сині трохи виявляли емоції. А в другому таймі до мегафона пустили інших людей і репертуар трохи змінився. На 62-й хвилині розпочався нон-стоп і сектор наче зірвався з ціпка - до кінця зустрічі марш з опери Джузеппе Верді звучав над стадіоном, практично 30 хвилин...

Після гри до сектору впритул підійшли Шовковський і Гусєв, решта не наважилась наблизитись, відчуваючи, що їх грою м’яко кажучи не задоволені. Невеличкий організаційний збір і всі відправляються на відпочинок з надією, що наступний сезон буде для киян значно успішнішим.

Адреса матеріалу в інтернеті: http://white-blue.kiev.ua/reports/1383.htm

Назад