Ще однією причиною масовості поїздки на гру ставали травневі вихідні. Саме тому ми вирішили не обмежуватися відвідинами лише одного мальовничого куточку України. Досить довго думали, куди саме вирушити, та остаточно визначилися з маршрутом практично в останній момент — Кам'янець-Подільський-Хотин-Львів.

Київ-Кам'янець-Подільський-Хотин-Хмельницький-Львів-Київ

Київ-Кам'янець-Подільський

 У четвер (06.05.2011) увечері скромною компанією сіли в поїзд, де планували просто відпочити перед насиченими подорожами. Та, мабуть, не судилося нам нормально провалитися у сон: з самого початку повеселив мужик, що продавав свої книги з фразою: «Я... поэт!», мелодійність і звучання якої навіть у житті нереально передати, не те що текстом, який ви зараз читаєте; до ланцюга жартів додалася одвічна проблема багатьох вагонів наших поїздів — оптимальна температура: цього разу було неймовірно холодно...

Саме тому, приїхавши в Кам'янець-Подільський, були приємно здивовані свіжою, яскравою, сонячною погодою! Це особливо радувало, коли дізналися про погодні умови, що склалися у столиці після нашого від'їзду... Одразу ж пішли на місцевий вокзал пробивати всі можливі варіанти, як дістатися до столиці Галичини до наступного ранку. До цього планували маршрут автостопом через Чернівці, але в касах дізналися про ідеальний для нас варіант з Хмельницьким. Не задумуючись, обрали цей варіант, ще й білети в Київ зі Львова дістали без проблем.

З білетами все владнали, тож усі думки — лише про екскурсію та подальші рекреації. Перше, що знайшли біля центру, — це місцевий стадіон. По дорозі до місця, де можна більш-менш нормально поїсти, ще побачили кілька цікавих табличок і якийсь рекламний білборд з варягами. Але в цілому оглядини «Квітки на камені» (прізвисько міста) перенесли ближче до середини дня. А поки, подолавши 25 км за 10 грн., дісталися до районного центру Хотинського району Чернівецької області...

Кам'янець-Подільський-Хотин

У Хотині впадає в око велика кількість мусорських закладів і пам'ятників, особливо пов'язаних з війнами та повстаннями, скрізь ходять колони дітей з учителями і кладуть квіти на братські могили. Загалом місто здалося невеличким, але чистим, охайним і затишним. Але головна прикраса міста — це, звичайно, Хотинська фортеця, де напередодні, до речі, закінчився міжнародний фестиваль «Битва Націй». Описувати одне з 7 чудес України не буду, можете переглянути фото, а ще краще — відвідати цей музей-заповідник і на власні очі полюбуватися архітектурною величчю нашої історії!

Хотин-Кам'янець-Подільський

Після Хотина — знову Хмельницька область. Цього разу вже на довше. Однак перед оглядом треба було підкріпитися. Піцерія «Челентано» цілком задовольнила всі наші вимоги. У місті-музеї дійсно є, чим потішити око: і пам'ятники, і цікаві й симпатичні архітектурні споруди, у поєднанні з красою природи — залишає казкове враження. Ну, і нарешті — Кам'янець-Подільська фортеця — ще одне з місць нашої Батьківщини, яке гріх не побачити! Після подоланих апостольськими стопами маршрутів під кінець дня важко було втриматися на ногах, до того ж відгукнулися наслідки неповноцінного сну вночі.

Кам'янець-Подільський-Хмельницький-Львів

Все-таки дочекавшись цього рятівного (в плані нормального сну) поїзду, не хотілося витрачати жодної хвилини, а весь час (а це не так вже й багато — всього-на-всього 2 години) нормально відпочивати. Та де там! То під'йоб з боку провідника після відправлення поїзда: «Хлопці, а ви що, до Хмельницька? Так ми ж там не стаємо», то китайці, з якими цей же провідник увесь час лаявся, то чиїсь лекції комусь у сусідньому купе про діяльність СС, то ще щось... Проте виснаження від насиченості подій за такий короткий період далося взнаки — і ми фактично зразу ж вирубилися!

У Хмельницькому легенько перекусили й натрапили спочатку на чернігівців, а потім і на знайомі обличчя — хохли он тур усе-таки — таке майже ніколи не залишається непоміченим на будь-якому вокзалі! Отже, до Львова ми вже їхали не одні в поїзді. Але це не завадило нам доповнити перерваний пересадкою сон.

Львів. Марш

Часу на гуляння по місту не було. Після Криївки пішли до місця призначення. На марш зібралося десь приблизно така ж кількість киян, як і минулого року. Піро, заряди, здивування місцевих... Все, як і планувалося: вирушаємо до пам'ятника Т.Шевченку, де зустрічаємося з тисячами львів'ян. Заряди «Слава Україні — Героям Слава», спільне виконання Гімну. Історичний сумісний марш у вишиванках зібрав близько 4 000 осіб. Багато прапорів, декілька банерів, особливо треба відзначити прапори з зображеннями Героїв України та банер «Львів і Київ — душа та серце України». Заряджали переважно господарі, та іноді споукмени згадували й про гостей) У цілому, все на рівні. Дуже сподобався темп ходьби — спокійно, нікуди не поспішаючи. До стадіо дісталися десь за 1,5 години.

Ще однією запланованою акцією було сумісне малювання графіті. Тому за декілька днів до цього ініціативні групи з обох міст працювали над 50-метровим витвором настінного малярства.

Стадіон

Гостьовий сектор

Задовго до матчу знову з'явилася інфа, що гостьового сектору не буде. На щастя, проблему вдалося владнати, і всі бажаючі потрапили на стадіон. Дозволю собі не погодитися з думкою більшості відписувачів на веб-сторінках з приводу поганої шизи — як на мене, звук був на рівні. Звичайно, це стосується не всіх зарядів та пісень, але принаймні в порівнянні з минулорічним матчем, цей мені здався більш солідним в плані атмосфери на нашому секторі.

Зелені леви

Про фанатів «Карпат» говорити можна довго. Якщо спробувати навіть коротко перелічити події на зелено-білих трибунах, то вийде чималий список: ріст кількості активних уболівальників — тепер у Львові ціла трибуна зелених левів, до якої часто підключається весь стадіон (наприклад, заряд «Хто не скаче — той москаль» виконує 99% стадіо (27 000 чоловік) — від малого до старого); багато роз, прапорів, візуально сектор оформлений прекрасно; величезний банер із зображенням головного тренера команди, після чого маса вроцлавів, що підсвічували банери «Львів» і «Київ»; банер проти алкоголю «Футбол без пива — це здоров'я», банер «9 травня — День перемоги Колими над Бухенвальдом», зміст якого, думаю, всім зрозумілий; весь сектор у вишиванках, гравці після матчу теж одягнені в кращих національних традиціях нашого народу. Що тут скажеш — неймовірна атмосфера та прекрасний звук: і сприяла цьому не тільки аудіотехніка для злагодженості, а й величезна самовіддача карпатських трибун та бажання підтримати команду в кожного присутнього на стадіоні!

Дорога додому

 Після гри все було просто — нікого не тримали, тож через 30 хвилин після фінального свистка ми доїдали свою порцію їжі в Пузатій Хаті, а ще за 40 хвилин — показували білет провіднику свого поїзда. О 6 ранку наступного дня нас уже зустрічав рідний Київ! Безперечно, один з найяскравіших виїздів сезону!

Адреса матеріалу в інтернеті: http://white-blue.kiev.ua/reports/1916.htm

Назад