По розповідям очевидців спетляти на вокзалі було практично нереально, Беркут оточив залізничну платформу по периметру, до того ж ще з вечора в кожному вагоні правоохоронці перерахували кількість людей, хоч якось схожих на фанатів, тому заздалегідь знали в якому вагоні скільки людей треба "прийняти". На виїзді з Києва (точніше навіть на обох трасах, бориспільській і броварській), менти тормозили всі мікроавтобуси, і якщо виявляли фанатів всередині, переписували дані кожного з них. Людей відловлювали і в місті і в кафешках, тому більшість біло-синіх намагалась потрапити в місто якомога ближче до матчу.

Вхід на сектори Динамо здійснювався лише через одні маленькі ворота, купа беркуту і страшенна тиснява при вході на стадіон. Щоб пройти перший кордон довелось чекати хвилин 15 (багно під ногами і злива не вщухала), при цьому беркут не цурався пихати людей в животи своїми аргументами і нецензурно лаятись, барабан довго не хотіли пускати, бо "ми його скинем з другого ярусу комусь на голову", але це був лише початок.

Далі у вузенькому проході було ще 5 чи 6 кордонів Беркуту, і цей прохід можна охарактеризувати лише одним великим матюком. Кожен акаб діяв за власною схемою, не соромились хапати руками за яйця, вивертати всі нутрощі рюкзака просто на землю (а там і досі багно + злива), жбурляти куди подалі речі, які їм не подобались. Кулькова ручка, моток скотчу, навушники, презервативи, навіть прикраси на шиї - це все підпадало під заборонені предмети, знайомій дівчині один з цих виродків просто зламав навпіл сонцезахисні окуляри і викинув через паркан, а коли її хлопець заступився за неї, його одразу заламали і потягнули в автозак. Важко сказати скільки було затриманих, але лік був явно на десятки. Під заборону потрапляли рози зі Святославом і кельтськими хрестами, від деяких розеток навіть відрізали недозволені частини, в купі конфіскату посеред калюжі лежали і футболки, і банери, марні спроби забрати своє майно, щоб хоча б віднести назад у свій транспорт, в багатьох випадках закінчувались автозаком. Допомогла одна хороша людина, яка мала вихід на начальника київського Беркуту. Таким чином вийшло кияни визволити з полону хоча б банери, при цьому київські і місцеві беркути ледь не побились між собою. Банери забороняли пронести з дуже дивними аргументами: Слово "ultras" - це виявляється фашизм! А банер "Київ-Kyiv" фанати Динамо несли на стадіон спеціально щоб підпалити і влаштувати пожежу на секторі!!! Я досі не второпаю як менти змогли розгадати такі коварні плани...

Після цього ще треба було потрапити на сектор (до речі стюарди розривали квитки навпіл, а під дощем вони миттєво перетворювались на кашу), у всіх ультрас Динамо були квитки на верхній ярус, але туди не пускали. Довелось іти на низ, в принципі це навіть краще. Активні біло-сині забили кутовий сектор, після того як місця скінчились всіх почали заганяти наверх, створили давку ще й на сходах, пробували зривати з решіток банери і зганяти звідти людей, але на секторі в них вже було мало шансів.

Що цікаво, донеччанам такого маразму не влаштовували, і хоч колоною провели від автобусів до стадіону під дощем, це все відбувалось по асфальту), та й навряд комусь довелось відчути на собі 10 кордонів беркуту, у деяких навіть рюкзаки не відкрили. Після цього виникає питання: якщо фан-клуб Динамо десь в регіонах набрав кузьму щоб заповнити всі сектори за воротами і після цього клуб ніяк не реагує на свавілля міліції, то де вони візьмуть людей наступного разу? Ультрас то нікуди не дінуться, а от звичайних вболівальників після такого на трибуни і за гроші не заженеш. Крім того виникає ще одне цікаве питання: клуб організував безкоштовний фан-потяг, але він був заповнений лише відсотків на 20, куди ділись квитки на матч, призначені для фан-клубу? Адже нам сказали, що квитків немає, а бажаючих з "неофіційних" секторів було дуже і дуже багато...

 На секторі все було відносно спокійно. Дуже непогана шиза в першому таймі, трохи гірша в другому. Кузьма наша була зовсім пасивна і після другого голу почала покидати стадіон. Деякі заряди йшли просто відмінно, інші так собі, але це ніяк не допомогло завоювати 10-й Кубок. На жаль на полі була зовсім не та команда, яка порвала помаранчево-чорних першого травня. Після фінального свистка сірі не заспокоїлись, намагаючись затримати вихід людей з секорів. Але всім все було настільки байдуже, що навіть на такі речі вже не звертали уваги.

 Дорога додому без жодної зупинки і вже о 4 ранку розпочались мої такі очікувані кілька годин сну в теплому ліжку перед важким робочим днем. Сну про те, що клуб знову стане Великим, і там будуть грати і працювати лише Професіонали... Сподіваюсь колись настануть такі часи.

Адреса матеріалу в інтернеті: http://white-blue.kiev.ua/reports/1950.htm

Назад