Весь матч не запам’ятався чимось особливим. Доволі посередня шиза, буває гірше, але буває і вогонь... з візуалки лише прапори. Що ще? Ну спалили розу Бешикташа,ну порвали барабан, але по суті всі 90 хвилин можна вмістити в 2 строки тексту. А коли пішов доданий час і кузьма почала збиратись додому, зловив себе на думці, що якщо буде нічия, то шансів на єврокубкову весну буде дуже і дуже мало. І не я один це розумів, бо звук ставав все тихше і тихше, а сектори без настрою додивлялись матч, напружено гіпнотизуючи круглого. Ось, вже спливла третя додана хвилина, останній кутовий у ворот суперника і... крик, слем, хтось прилітає зверху, фаєри, досі крик, вже і футболісти під сектором, виявляється і матч закінчився, футболки на секторі, люди прориваються на доріжки, спускають собак... в голові потроху починає прояснятись і сусід питає: А хто забив? І ніхто не знає, ніхто не помітив. Вже майже всі розійшлись, і тут над стадіоном лунає таке пронизливе: Гол забив Денииииис Гаааармаш!

Адреса матеріалу в інтернеті: http://white-blue.kiev.ua/reports/2246.htm

Назад