Головна проблема полягала в тому, що стадіон Фенера – Шюкрю Сарачоглу – знаходиться в азіатський частині Стамбулу, в той час, як мій готель був розташований в європейський. Звичайно, стадіону можна було б дістатися на таксі, але враховуючи чималу відстань, а також те, що Стамбул – доволі дороге місто, і таксі не виняток, я вирішив дістатися громадським транспортом, заздалегідь розпитав про це турків, які були разом зі мною на тренінгу.

Про всяк випадок, привожу опис маршруту – може комусь знадобиться. Якщо ні – одразу переходьте до наступного абзацу.
Я пішки – мій готель був неподалік – дістався причалу Бешікташ (Бешікташ, як, до речі, і Фенербахче, названо на честь району, в якому розташовано їх стадіон), звідти на річковому трамваї доїхав до причалу Ускюдар, там пересів на долмуш (місцева маршрутка – мікроавтобус жовтого кольору на 7 пасажирів), який доїхав до стадіону. Взагалі долмуш зазвичай їде до причалу Кадікьой, але, як я зрозумів, перед матчем він заїзжає до стадіону.
Повний маршрут з аеропорту можу порадити такий (для зручності дивіться мапу в інеті: http://www.capone-online.ru/turkey-pic/turkeymap_istmetro.jpg ):

1. В самому аеропорту сідаєте на легке метро, станція Havalimani (це кінцева станція), їдете 6 станцій до Zeytinburnu, там пересаджуєтесь на трамвай (тільки тій, який TR1, бо там ще є TR2!) та їдете до самого кінця – станції Kabatas. Коли ліворуч побачите Іньоню – стадіон Бешікташа, а праворуч причал Кабаташ, то приїхали правильно :) Із Кабаташа до Кадікьою ходить паром. Проблем дістатися стадіону із Кадікьоя, завдяки натовпу в жовто-синіх футболках, виникнути не має. Тільки йти пішки доведеться хвилин 20.
2. В Кабаташі можете не сідати на паром, а пройтись пішки до причалу Бешікташ – це хвилин 20. Після того, як вийдете з трамваю, йти далі в тому ж напрямку (ліворуч буде парк із кам’яною стіною, праворуч Палац Долмабахчє) – наступний причал і є причал Бешікташ. Далі тим маршрутом, яким стадіону дістався я.

Отже, стадіон.

Щоб купити квиток, я був вимушений обійти весь стадіон. Справа в тому, що Шюкрю Сарачоглу знаходиться поруч із транспортною розв’язкою (дві дороги перетинаються на різних рівнях), і каси стадіону знаходяться з боку нижньої дороги, в той час як я приїхав з боку верхньої. Ніяких сходинок, тільки обійти весь стадіон, до того ж житловими кварталами. Мій квиток на другий ярус в кутовій трибуні коштував 60 лір (близько 50 доларів), найдорожчі квитки на місця посередині коштували 130 лір (близько 110 доларів). Зверніть увагу – за таких цін та такого суперника 55-тисячний стадіон був майже повний. На вході мене ретельно обшукали та відібрали запальничку :-) Піднявшись на трибуну, я почав шукати своє місце, але мені пояснили, що має значення лише трибуна, а місце, на яке сядеш, то й буде твоє. В чому мені пощастило, так це в тому, що я сидів в секторі, сусідньому з сектором ультрас Фенера. Нажаль, я не взяв фотокамеру, тому що, по-перше, за півтора тижні перебування у Стамбулі я повністю забив всю картку світлинами, а шнур забув в Києві, а по-друге, турки налякали мене пекельним оглядом при вході на стадіон (хоча фотокамери я на стадіоні бачив) :(

Супорт.

Слава, яка ходить про запеклих турецьких фанів, не марна – вболівають вони дійсно класно.
Ультрас Фенера розташовуються на трибунах за воротами, при чому як за одними, так і за іншими. Чому вони не стоять разом, я так і не дізнався. Заряджають вони окремо (в той час як на дальшій трибуні щось співали, на цій могли почати стрибати під якийсь інший заряд), перекликань між собою не робили. Проте бачив перекликання всіх ЧОТИРЬОХ трибун: Sari - Lacivert - Champiyon - Fener (перекладається як Жовтий – Темно-синій – Чемпіон – Фенер). Оскільки фотокамери не було, прийшлось позичати відео з цим перекликанням на youtube:

http://ru.youtube.com/watch?v=6li4t-HX9Dw

http://ru.youtube.com/watch?v=TKDDgyIsAwY

Сказати, що це вражає – не сказати майже нічого. Так і уявляю, як наша кузьма з інших трьох трибун скандує з нами по черзі «Біло – Синій – Самий – Сильний» :-) Були звичайно інші заряди та пісні, але це вразило найбільше.
Файєрів та димів не було. Турок сказав, що зазвичай вони користуються піротехнікою, але переважно у чемпіонаті. Блукаючи по youtube, знайшов як вони нею користуються: ;-) http://ru.youtube.com/watch?v=z2qFFv8SZtU

Якогось модульного шоу не було, банерів також. Причину не з’ясував, але скоріш за все тому, що МТК не є принциповим суперником або євро грандом.
Взагалі дуже мало прапорів – на секторі поруч зі мною я нарахував всього три, на протилежному мабуть стільки же.
Потішився, коли побачив, що наша кузьма не самотня в своїй любові до лузання насіння – турки його лузають не гірше за нас :-) . Поруч зі мною увесь другий тайм сиділо якесь тіло, і наприкінці матчу на полозі біля його утворилась чимала купа лушпайок. Таких на звичайних трибунах доволі багато, але як казав вище, перекликання вони всі підтримують. А ще вони свистять… На початку матчу, коли м’яч опинявся в ногах футболістів МТК, трибуни починали свистіти так, що мені іноді здавалося, що я зараз оглухну. Потім заспокоїлись, і свистіли лише коли суддя приймав «неправильне» рішення. Чимало кузьми, зокрема вищезгадане тіло, почало виходити ще хвилин за 5 до закінчення матчу. Чи скандували їм вслід «Хто уходить - той пєдріло», сказати не можу внаслідок незнання турецької :-) Після кожного голу (турки забили двічі) починає лунати музика, а коли диктор оголошує автора забитого м’яча, то це нагадує перекликання – диктор щось каже, а трибуни щось відповідають. Якщо казати в цілому, то повторюсь – супорт Фенера вражає.

Атрибутика.

Поруч із стадіоном розташований великий клубний магазин Фенербахчє – «Фенеріум» (Fenerium). Нажаль, часу зайти в нього не було – перед матчем я переймався проблемою купівлі квитка, а після гри він вже був зачинений. Але цей «Фенеріум» не єдиний – в Стамбулі ціла мережа невеличких крамничок з такою назвою. Був в одному із них. Площа невелика (як в нашому стандартному кіоску біля зупинки метро), але асортимент великий – від усіляких брелоків та чашок до спортивних костюмів, різноманітних футболок та кепок. Доречи, майже всі на стадіоні вдягнені в клубну форму, хоча роз не дуже багато. Ще здивувало те, що поруч із «Фенеріумом» майже завжди є «Галатастор» (Galatastore) та Бешікташ Стор (Besiktas Store) – клубні магазини Галатасарая та Бешікташу. Ну, гадаю, конфліктів в них не виникає :-)

Поради (для тих, хто буде їхати).

Перш за все прочитайте це:
http://www.epochtimes.com.ua/articles/view/13/11778.html

Додам дещо від себе.
Обміняти долари або євро на ліри краще ще в аеропорту. Курс там такий же, як і в інших місцях, але, що найголовніше, не у всіх банках (що на мене дуже дивно) можна обміняти валюту. Коли я там був, 1 долар дорівнював 1,15-1,2 ліри. Так, в Стамбулі багато де можна розрахуватись не тільки лірами, але і доларами, проте курс, за яким у вас візьмуть долари, буде 1 долар = 1 ліра :-)

Сигарети дорогі (близько 3-4 доларів пачка). Якщо багато курите, беріть з собою. Якщо взагалі курите :-)

Алкоголь теж дорогий. До того ж, хріновий – з місцевого пива є лише Efes Pilsen. Раджу спробувати ракі – національний турецький алкогольний напій, за смаком схожий на самбуку. Вони її розчиняють водою та п’ють. Кому як, мені сподобалось.

Якщо виникнуть питання – питайте :-)

Ну і мапа Стамбулу:
http://www.euroave.com/index_map.php?gocountry=turkey&gocity=istanbul

Адреса матеріалу в інтернеті: http://white-blue.kiev.ua/reports/708.htm

Назад