"Футбольна журналістика": остаточний вирок

		Коментувати
Tweet	0

Так звана “футбольна журналістика” – ракова пухлина вітчизняного медіа-простору. Малоприємна суміш візуальної пришелепкуватості і термінологічної олігофренії. “Футбольну журналістику” в Україні в її сучасному вигляді слід заборонити, – звільнені кошти роздати безквартирним офіцерам, а причетних до її появи та існування діячів депортувати до віддалених від джерел цивілізації аграрних регіонів з метою соціально-психологічної реабілітації.

За що ми так ненавидимо цю “футбольну журналістику”? Візміть будь-яке друковане видання – “Весь спорт”, “Болельщик”, “Футбол”, “Український футбол”, “Команду”. На кого вони розраховані? Хіба-що на купку експертів–статистів, поведених на тому, хто кому і на якій хвилині показав жовту картку. Уся ця купа цифр абсолютній більшості вболівальників до біса не потрібна. Висновок: жодного відношення до фанатів ці океани макулатури не мають. А як не мають, то навіщо існують? З метою вирішення проблеми працевлаштування родичів, знайомих та коханок “новых русских”? То нехай між собою і вирішують свої приватні проблеми, не прикриваючи власну матеріалістичну хтивість добрим ім’ям прогресивної навколофутбольної громадськості.

Моральну убогість “футбольної журналістики” якнайкраще демонструє унікальна у своєму роді термінологія, що її сформувала дикторська школа на чолі з Савелієм, Дерепою та Кардашем. Згідно канонів цієї, як би це політкоректніше висловитися, дегенеративної школи, категорично забороняється казати прості і елементарні речі, наприклад, “сьогодні відбувається матч Ліверпуль – Манчестер Юнайтед”. Ні! Савелій та його послідовники промовили б таке: “сьогодні ліверпульський ефка Ліверпуль з Ліверпуля грає у Ліверпулі, на своєму майданчику, футбольну гру зі своїми друзями-суперниками з манчестерської футбольної команди Манчестер Юнайтед, що представляє місто Манчестер”. Якщо це не маразм, то що? Відсутність лаконічності – тяжкий гріх. Слово треба шанувати, ставлячись до нього з надзвичайною повагою та пієтетом. Решта межує з пропагандою недоумкуватості. А навіщо нам, порядним бюргерам, пропаганда недоумкуватості? І як назвати тих, хто, окрім як пропагувати недоумкуватість, нічого не вміє?

Або взяти оте чудовисько Франкенштейна на ім’я “Футбол”. Чи не з кожної сторінки – дуже страшні текстуальні розпальцьовки і містечковий гумор під акомпанемент хамувато-жлобкуватої українофобії. Стилістично – малиновопиджачний Брайтон-біч. Тільки словами. Якось цей “Футбол” навіть написав, що наш король Данило Галицький був, виявляється, “першим і єдиним російським королем”. Поза всяким сумнівом, у автора цієї смішної фрази в процесі писанини на підлогу крапала отруйна слина – скаженів від безсилля. Ненав’язливо нагадуємо: згідно чинного законодавства та міжнародних конвенцій кожен має право повернутися на історичну батьківщину. Навіщо намагатися неправильно розповідати нам про нашу історію, коли можна сісти на літака, і полетіти. Ракета вдруге не влучить. Можливо.

Подекуди дозволяє собі грішити і “Український футбол”. У звіті про матч І ліги ЦСКА – Металіст чорним по-білому написано, – мовляв, як погано, що поруч не було міліції, коли прихильники гостей почали кидати димовухи. Не розуміє майстер пера, що напевне у цей час українські міліціонери захищали реальні права нації, – викривали черговий циганський наркопритон, ловили нахабну банду нелегальних мігрантів, виводили на чисту воду підпільну мережу фінансових гешефтярів, хапуг і хабарників. Питання до головного редактора: навіщо тримати в штаті індивідуума, який щиро вважає, що головним завданням і метою правоохоронних органів є не рішуче викорінення антинародної зарази, а боротьба з футбольними вболівальниками? На кого, власне, він працює??? Тут треба звільняти без розмов. Гоблін, блін.

А ось “Вечірній Київ” вигадав нове слово, “симпатик”. Нема вже вболівальників, фанатів, фенів, прихильників. Є “симпатики”. Так усе лагідно стало навколо, аж блювати хочеться. А не можна – навколо “симпатики”, усі такі симпатичні. Спадає на думку один з пунктів “Правил поведінки на стадіонах”, – той, де глядачів забов’язано надавати один одному насолоду. Бридота.

Реформувати те, що реформуванню не підлягає, недоцільно. Реформування цієї “футбольної журналістики” – труположество. Треба все тотально зносити, брати свіжих, неушкоджених людей з вулиці, і вперед. 
 
Від редакції: стаття датується 13.01.2004 але нажаль  актуальна і на сьогоднішній день