Don't cry for me, Argentina. Феномен перонізму: віра і воля

Народний Оглядач

		Коментувати
Tweet	0

Підозрілі особи, яких прийнято словесно обвішувати різними на перший погляд поважними регаліями, страшенно полюбляють навіювати нам трагічно-песимістичні настрої. Мовляв, ми і не здатні, і не спроможні, і до чогось там не доросли, і з комплексом меншовартості, і бідні, і нещасні і т.д. і т.п.

Одразу кидається в очі, що професійні віщуни вбрані в дорогі речі (хоча подекуди й по жлобські підібрані). І всі як один виглядають надто хтиво, буцімто вживають виключно сметану та палять More. Нас намагаються дурити з метою легкого пограбування. Все. Інших причин на думку не спадає.

Зірковий аргентинський дует генерала Хуана Перона та дружини його Еви наочно довів, що якщо захотіти, то з кризовими явищами можна боротися швидко, ефектно та ефективно. Що, в принципі, вирішення проблеми комплексної національної самодостатності обумовлене виключно бажанням вищих посадових осіб. Що зарплату та соціальні виплати можна елементарно забезпечити усім без винятку потребуючим на достатньому для повноцінного життя рівні. Аби було бажання.

Ева Дуарте (після одруження - Перон) народилася у 1919 році в селянському поселенні Лос-Толдос. Була вона позашлюбною дитиною матеріально доволі забезпеченого рантьє, проте вже з дитинства, живучи з матір’ю, відчула на собі щоденний жах провінційної безвиході, підживленої постійною матеріальною скрутою. Ця природня близкість до народної гущі з усіма її проблемами та переживаннями стала згодом для неї головним стимулом в справі відстоювання богом даного права нації на щастя.
У 15-річному віці Еву спокушає столичний виконавець танго, і вони разом тікають до Буенос-Айресу. Там виявилося, що той одружений. Ева починає власний шлях без даху над головою і без песо в кишені.
Злегка посміхнувшись, Фортуна підкидає не по роках жорсткій дівчині презент у вигляді вечірньої гостросоціальної програми під однозначною назвою ’’5 хвилин для народу’’ на популярній радіостанції Belgrano. Перший тріумф: Ева Дуарте, виплескуючи під час прямого ефіру шквал емоцій простої людини, викриває прогнилу сутність зажирілих олігархів, що наче ті вурдалаки п’ють кров народу. Рейтинг програми швидко зростає, про неї говорять в чергах та на вулицях. Так Ева набуває неоціненного досвіду ораторського мистецтва. Життя стрімко наближається до ключового моменту в її долі...

Хуан Домінго Перон походив з бідної емігранстької родини. Обравши військову кар’єру, Перон наблизився до напівофіційного офіцерського середовища GOU (Grupo de Oficiales Unidos), представники якого відверто симпатизували третьому шляху суспільного розвитку, тобто фашизму. В сейфі Центрального комітету GOU зберігалося 36000 заяв про відставку з непроставленими датами, підписаними усіма без винятку цивільними та військовими керівниками країни.
В структурі цієї цікавої структури Перон завідував контактами з профспілками, маючи на меті об’єднати усіх їх у монолітну Генеральну конференцію трудящих.
У 1943 році GOU скидає маразматично-толерантного президента Кастільо. В складі нового уряду Перон обіймає посаду Голови секретаріату праці та соціального забезпечення.

1944 рік. Ева Дуарте знайомиться з Хуаном Пероном під час благочинного концерту на користь жертв землетрусу. Ця зустріч перевернула майбутнє Аргентини.
’’Якщо Ви насправді вважаєте, що справа народу - Ваша справа, я до самої смерті буду з Вами, яких би жертв мені це не коштувало!
Він прийняв мою жертву. Це був найщасливіший день у моєму житті’’, - написала вона згодом у своїй книзі ’’Сенс життя’’.

У серпні 1945 року країна опинилася на грані громадянської війни. Погроми, арешти, страйки. Виступаючи по радіо, Перон закликає робітників до рішучих дій. Його заарештовують по звинуваченню у підбурюванні до масових безпорядків. В момент арешту Ева кидається на солдатів з кулаками та лайкою. За сприяння профспілок вона організовує багатотисячний мітинг на підтримку Хуана. Влада здається, і випускає його на волю. Імідж героя та борця є. Попереду - президентські вибори. Вони одружуються. Перон - президент.

Різношерстна наволоч до цього часу ненавидить подружжя Перон за те, що вони захищали інтереси народу. Навіть пересічні українці іноді не розуміють, як це влада може захищати людей праці, пенсіонерів, багатодітні родини, офіцерів, студентів. Але ж це було. Історію не переписати.

За період правління Перона регулярно підвищувалася зарплата, було запроваджене загальне пенсійне забезпечення, заборонена дитяча праця, скрізь по країні відкривалися робітничі Будинки відпочинку. Національний капітал користувася державною підтримкою. Втілено в життя програму колонізації безлюдних земель. У своїх виступах Хуан Перон постійно наголошував на пріоритеті інтересів простого люду, зокрема робітничого класу. У 1947 році з ініціативи президента було утворено Хустісіалістську (Справедливу, інша назва - Пероністська) партію. У березні 1949 року прийнято Конституцію, в основу якої закладено право трудящих на працю, рівномірне розподілення матеріальних благ, охорону здоров’я, соціальний захист, гарантії відстоювання професійних інтересів.
Для нас, вболівальників Динамо, цікавим є той факт, що подружжя Перонів були відданими прихильниками столичного футбольного клубу Ресінг, чий стадіон названий на честь генерала-президента. Біло-блакитна частина Буенос-Айреса – оплот пероністського руху.

Некомфортно почувалися хіба-що ліваки та олігархи. З цього табору постійно проводилися аналогії між Адольфом і Євою та Хуаном та Евітою, як ласкаво почали називати дружину президента аргентинці.

Завдяки Фонду Еви Перон ширилося будівництво дитячих садків, пологових будинків, навчальних закладів. Ця непересічна жінка змусила олігархів сплачувати до Фонду від 20 до 90% прибутків. Аргентинці почали відчувати себе єдиною солідарною спільнотою, здатною вирішувати власну долю без втручання зовнішніх чинників. Обіймаючи посаду міністра праці, Евіта стала володарем унікального у своєму роді прижиттєвого титулу Духовного лідера нації. Їй було 30 років...

Всупереч колосальній за розмахом протидії деструктивних елементів з числа корумпованої олігархії, лівих екстремістів, іноземної агентури у жовтні 1951 року Перон знову бере гору на президентських виборах. Антипероністські виступи придушено парамілітарними робітничими загонами. І тут сталося непоправиме: у Евіти лікарі виявили рак.

Останні пів-року свого насиченого подіями бурхливого життя в ім’я аргентинської нації Евіта присвятила зміцненню суспільної єдності навколо постаті свого чоловіка. Кожен публічний виступ під час мітингу, кожна поїздка до регіонів мала на меті єдине - зберегти після власного відходу до інших світів ту неповторну атмосферу масового піднесення і віри у власні сили, яку вдалося досягнути за період президентства Перона. ’’Збережіть вірність Перону!’’ - чи-то наказувала, чи-то благала вже слабким від постійного болю голосом Евіта. Проте навіть страшна хвороба не могла нейтралізувати цей звичний емоційно-металевий тембр.

26 липня 1952 року Еви Перон не стало.

Країна застигла в траурі. Церемонія поховання перетворилася на грандіозну маніфестацію національної єдності. Епоха добігала кінця.

20 вересня внаслідок військового путчу, за лаштунками якого перебували вже знайомі обличчя, Перон покинув країну. 1973 року він повернувся до влади вдруге, проте через рік помер.

Бажаючих потанцювати на кістках Евіти не бракує. Помічені серед пляшучих чоловічків і хитромудрі експерти, і довгоносі політологи, і напомажені борці з націонал-фашизмом. Словом усі ті, хто відпрацьовує проекти замовників музики.

А знесилений народ потайки чекає повернення нових перонів. Герої не вмирають!