Бомба, яка вибухне і змете цю систему неправосуддя, вже тікає" - Єгор Соболєв

Новини | 01.12.2012
Gazeta.ua

		Коментувати

25 листопада у Києві кілька тисяч футбольних фанів пройшлися центром міста з вимогою звільнити з в’язниці Дмитра та Сергія Павличенків, засуджених за вбивство судді Шевченківського райсуду Сергія Зубкова.

Зубкова знайшли мертвим у під’їзді свого будинку торік у березні. За два місяці міліціонери затримали киянина Дмитра Павличенка і його сина Сергія. Їх звинуватили у вбивстві, мотивом назвали помсту родини судді за вердикт про виселення сім’ї з квартири. 14 грудня справу перегляне Апеляційний суд Києва. До його вироку Павличенки сидять у Лук’янівському ізоляторі.

Один із координаторів маршу, журналіст, громадський активіст Єгор Соболєв розповів про те, як фанатам вдалося зібрати таку кількість людей і чи вплине це на перебіг справи Павличенків.

В якій саме ролі ви виступали на акції на захист Павличенків?

- Я не є фанатом, але давно знаю цю історію. Із фанами познайомився, коли була порушена кримінальна справа проти Андрія Куренівського, за "Спасибо жителям Донбасса", за офіційною версію — за напад на людину, яка цей же напад і провокувала, коли намагалася під час матчу відібрати у фанатів банер із зображенням Шухевича.

Тоді я побачив, наскільки це згуртоване, адекватне і небайдуже середовище, тому ми почали приятелювати.

Два тижні тому кілька з них прийшли до мене і попросили виступити офіційним організатором маршу і допомогти з розповсюдженням інформації про акцію. Я із задоволенням відгукнувся, подав заяву, ми зустрілися з керівництвом міліції громадської безпеки в Києві, розповіли їм, що ми хочемо. Ті ж дуже адекватно погодилися на все в обмін на гарантію, що жодних погромів не буде, що, звісно, лише входило в наші інтереси. Тому що фанати хочуть не погромів, а правосуддя для свого товариша.

Скільки пішло часу на підготовку акції?

- Фанати готували свою ходу кілька тижнів. Насправді, марш — це тільки частинка цілої кампанії за справедливе розслідування справи Павличенків. Так вони на кожному матчі робили флеш-моб із закладанням рук за голову і намагалися долучити на свою сторону багатьох колег з інших країн. Особливо мене захопило, що їх підтримали фанати московського "Спартака".

Це взагалі середовище, яке показує, наскільки важливо людям бути організованими, що дає участь у реальних громадських справах, наскільки це збільшує сили кожного і наскільки робить людей могутніми. Люди слабкі тільки тоді, коли вони діють поодинці, а як тільки вони починають разом займатися якоюсь справою, то це дуже круто.

Чому саме ця справа викликала такий резонанс і таку масову акцію?

- Все це зробили фанати. Це зробили живі люди, які об’єднані і яким не байдуже. Насправді, будь-яку таку ситуацію, де є несправедливість, українське суспільство саме може робити відомою. Треба, щоб цього захотіли. Проблема в тому, що більшість людей думає так: "Та мене це не стосується". А коли вже стосується, то, як кажуть, "немає вже кому кричати".

Дії фанатів — це рецепт успіху всього суспільства. Не будьте байдужими, не залишайтеся самі, беріть участь у вирішенні громадських справ, вирішуйте проблеми інших. Коли у вас будуть проблеми, вам прийдуть на допомогу.

Більшість з організаторів цього Сергія Павличенка, не кажучи вже про його батька Дмитра, не дуже знали до цього випадку. Та й на більшості банерів їхнє прізвище написано з помилкою. Але тут люди виходять не за свого кума-брата-свата. Люди виходять за однодумця, за представника їхнього руху. І, по суті, це дивовижна реклама тому, наскільки важливо бути активним, наскільки це вигідно. Бути громадянином - це вигідно, ось що кажуть фанати.

Справа Павличенків не відрізняється нічим від сотень, якщо не тисяч, інших подібних історій, коли під злочин шукають людину, щоб закрити статистику. Але вона відрізняється одним — знайшлися люди, яким це не байдуже.

Чому фанам вдається зібрати таку масову акцію, а та ж опозиція не в стані вивести на вулиці навіть кілька сотень людей?

- Бо вони жулики, а фани справжні. Я коли побачився з лідером "ультрас", то зрозумів — він говорить те, що робить, а робить те, що говорить. Тому я йому довіряю і хочу допомагати, на відміну від багатьох депутатів у парламенті, які брешуть в обличчя у 90% випадків. Це питання щирості. Це не проблема того, що українці якісь байдужі чи нерозумні, що вони не виходять за опозицію, а проблема в тому, що сама опозиція несправжня.

Коли люди ідуть на вибори, вони між бандитами і жуликами обирають других, але це не означає, що вони за тих жуликів готові стояти і мерзнути на площах. Я був під ЦВК (під час акцій проти фальсифікацій на парламентських виборах — ред.) - туди багато людей приходило і не знало, що робити. Фанати ж запропонували чіткий план, у них є чіткі вимоги, вони мають чітке бачення того, чого хочуть. А чого хоче опозиція? Вона сама не може цього визначити

Чи матиме ця акція якийсь вплив на справу?

- Думаю, що ні. Вже є рішення суду і в таких справах дуже важко домогтися перегляду, адже якщо відпускати Павличенків, то треба саджати слідчих. Навіть якщо це правда і це треба робити, то слідство до цього не готове. Така сама проблема і з "ніжинськими робінгудами" чи іншими людьми. Якщо вони не винні, то люди, які сфабрикували справу, мають сидіти. А це люди в погонах і система не готова їх здавати. Тому не думаю, що завтра ми побачимо зміни долі Павличенків.

З іншого боку, це обов’язково станеться, бо обурення людей, чиї проблеми не вирішуються, а поглиблюються, з кожним днем зростає. Я переконаний, що рано чи пізно, ми побачимо на вулицях і 60, і 600 тисяч людей. Але це буде вже не фанатський марш, а марш людей, які об’єдналися з різних причин в одну силу, в одну волю — позбавитися від тих бід, від яких ми всі страждаємо. Зокрема, це відсутність правосуддя, наявність у владі бандитів, а не урядовців тощо.

Не думаю, що справа Павличенків буде вирішена завтра, але впевнений, що бомба, яка вибухне і змете цю систему неправосуддя, вже тікає. Час вже пішов.

Тобто, рушієм змін в країні стануть саме пересічні громадяни?

- Безумовно. Я не вірю в здатність опозиційних лідерів змінити ситуацію. Але я вірю в те, що люди здатні піднятися без них і "народити", зокрема, справжніх лідерів.