Геннадій Литовченко: "Було завдання набратися досвіду й виховати дух переможців"

Новини | 22.01.2010
ФК Динамо

		Коментувати

Спочатку сенс Кубка чемпіонів Співдружності полягав у тому, щоб зберегти футбольні зв’язки на пострадянському просторі. Але по ходу розіграшу виявилося, що він корисний учасникам у багатьох сенсах. Усім відомий вираз «ярмарок талантів». Завдяки зимовим оглядинам гравці з небагатих клубів могли засвітитися перед селекціонерами і продовжити кар’єру в сильніших чемпіонатах. Прикладів того багато, зокрема, лідери мінського «Динамо» Валентин Белькевич і Олександр Хацкевич у 1996 році отримали запрошення від київського «Динамо». Із часом тренери звикли грамотно використовувати турнір у програмі передсезонної підготовки. Одним він був потрібний, щоб награвати основний склад, іншим – щоб перевіряти в бойових умовах резервістів.

Динамівці завершили свій виступ у нинішньому Кубку Співдружності на стадії чвертьфіналу. Про функції турніру і виступ на ньому нашої команди ми поговорили із старшим тренером «Динамо-2» Геннадієм Литовченком.

- Гадаю, Кубок Співдружності використовується командами-учасницями переважно в рамках підготовки до чемпіонату. Тільки рівень внутрішньої першості в кожній країні різний: у нас з Росією один, в інших країнах – інший, вони, можливо, і можуть приїжджати першими командами. Ідеальним варіантом було б грати другими складами.

- Останнім часом багато говорять про те, що турнір Кубка Співдружності в нинішньому своєму вигляді вже не актуальний. Ви погоджуєтеся з тим, що потрібно щось змінювати?

- Звичайно. Повторюся, вважаю, можна сміливо зробити турнір других команд, адже багато учасників і так приїжджають далеко не основними складами. Оскільки перші команди ставлять перед собою високі завдання і ведуть планомірну підготовку до виступу в Лізі чемпіонів і внутрішньому чемпіонаті, їм немає сенсу сюди приїжджати. Або другий варіант – зібрати чотири команди, які б приїхали грати основним складом на два-три дні. Але це вже питання не до нас, а до організаторів.

- Груповий турнір для «Динамо-2» закінчився з максимальною кількістю очок. Які його підсумки можна підбити?

- До кожної гри групового турніру ми готувалися для того, щоб перемагати в ній. Цей етап ми пройшли із стовідсотковим показником. У цих іграх хлопці здобули неоцінимий досвід.

- Те, що вам довелося обходитися без тренувань – звичайна практика?

- Звичайно, певні незручності ми все ж таки мали, адже якби ми могли тренуватися, відновлення пройшло б швидше. Але оскільки умов для цього не було, ми задіювали для розтяжки готельне приміщення, яке було під рукою, – коридор і хол.

- Як ви ставитеся до календаря турніру, коли доводилося грати кожні два дні з перервою в один день?

- Він завжди такий. У позаминулому році ми грали за такою ж схемою. А оскільки знали, що так буде, то і, готуючись в Києві, контрольні матчі проводили в такому ж режимі.

- Який поєдинок із трьох у групі, на ваш погляд, вийшов найскладнішим?

- У принципі, всі ігри були однаковими. Можливо, перша, проти збірної клубів Росії, була трохи важчою. Щоправда, я на ній не був присутній, оскільки переглядав суперників, але спілкувався з Юрієм Калитвинцевим, який відзначив, що гра вийшла важкою.

- Після виходу з групи перед командою були поставлені подальші завдання?

- У нас мета одна – перемога в кожній грі. Нам необхідно було набиратися досвіду і виховувати дух переможця, хлопці мають пройнятися бажанням добиватися успіху.

- На останній, чвертьфінальний поєдинок уже не вистачило сил?

- Звичайно, було видно, що хлопці втомилися, адже за короткий строк провели чотири гри, докладаючи в кожній максимальні зусилля. В цілому, билися, боролися, що демонструє характер. Це, гадаю, є найголовнішим.

- Ви зустріли на Кубку Співдружності когось із своїх друзів чи знайомих?

- Звичайно, тут і Гурам Аджоєв з Баку, той же Ігор Добровольський із Кишинева, місцеві тренери збірної Росії, Юрій Гаврилов, який уже має власну компанію із працевлаштування футболістів. І багато-багато інших