Динамівці вшанували пам'ять Валерія Лобановського

Новини | 15.05.2011
ФК Динамо

		Коментувати

Ось уже дев’ять років у середині травня в Києві згадують Валерія Лобановського. Всі охочі вшанувати пам’ять Валерія Васильовича, не змовляючись, об 11-й ранку зустрічаються на Байковому кладовищі, а опівдні біля пам’ятника на стадіоні «Динамо».

Сьогодні до Валерія Лобановського прийшли родичі, друзі, керівники ФК «Динамо» на чолі з Ігорем Суркісом та Федерації футболу України разом із Григорієм Суркісом, півзахисник Тіберіу Гіоане, тренери Валерій Зуєв, Сергій Ребров, молодіжна команда та «Динамо-2» в повному складі разом із тренерським штабом, ветерани футболу, журналісти та вболівальники. Серед учнів Валерія Васильовича – й Олександр Заваров. Поклавши квіти до могили Валерія Васильовича на Байковому кладовищі, Олександр Анатолійович поділився спогадами про свого наставника:

- Дев’ять років тому з життя пішов великий майстер своєї справи, та Людина з великої літери. Без нього сьогодні важко не лише у футболі, але й у суспільстві, тому що це була грамотна, розумна й талановита людина, яка була готова всім допомогти та чудово знав футбол. Недаремно ми виграли під його керівництвом усе, що тільки можливо.

- Перемоги в Кубку Кубків у 1975 та 1986 роках – це перше, що спадає на думку при згадці імені Лобановського?

- Перше, що згадується, – це він сам. Це велика людина, астрономічної величини. Без його такту, вміння об’єднати всіх футболістів такого результату б не було. Всі були щирими, всі вірили в перемогу. Він, як учитель, зробив для нас багато чого. В тому, що нас досі впізнають на вулиці, запрошують на міські, обласні заходи я бачу його заслугу.

- Якщо повернутися на 9 років назад, можете згадати, як Ви дізналися про смерть Валерія Васильовича?

- Я тоді працював у Франції, мені подзвонили з Києва та сказали, що Валерій Васильович помер. Не роздумуючи, я відразу сів у літак та прилетів до Києва. Це втрата, яку неможливо заповнити. Зараз нам дуже бракує такої людини, яким був Валерій Васильович. Ані в українському футболі, ані взагалі в житті.

- Вам не шкода багатьох молодих футболістів, які не знали Валерія Васильовича?

- Минає час, футболісти старіють. Гадаю, юному поколінню не пощастило, тому що вони не працювали з Валерієм Васильовичем. А з іншого боку, можливо, і пощастило, тому що часи змінилися – мені важко судити, у кращий чи гірший бік, але багато благ та спокуси стали доступнішими. За Валерія Васильовича наша молодь зробила би якісний крок уперед.

Після відвідування могили Валерія Лобановського всі охочі традиційно приїхали до пам’ятника Метру, який встановлено перед входом на названий на честь великого тренера стадіон. До ніг Валерія Васильовича, увічненого сидячим на тренерській лаві, були покладені квіти, а пам’ять великої людини було вшановано двома піснями – «А над Хрещатиком чисте небо» (пам’яті Валерія Лобановського) в живому виконанні автора Костянтина Павлова та «Повертайся» Тамари Гвердцителі.