Бий чужих, щоб боялись усі

Новини | 06.06.2007

		Коментувати

27 травня підчас фінального матчу Кубка України з футболу між “Динамо” та “Шахтарем” бійці спецпідрозділу “Беркут” знову по-звірячому жорстоко побили вболівальників. Ця подія черговий раз переконливо засвідчила дві великі тенденції. По-перше, що міліція в Україні з народом тільки тоді, коли його треба бити, а по-друге, що спорт і надалі залишається одним з головних політичних засобів досягнення своїх цілей.

Отже, що ж насправді відбулося того дощового недільного вечора на переповненому НСК “Олімпійський” в Києві? Хроніка подій наступна. Після того, як на 58-ій хвилині матчу кияни відкрили рахунок, на радощах в секторі динамівських фанатів було запалено біля 10 так званих фальшфеєрів – фактично, великих бенгальських вогнів. Яку суспільну небезпеку це несло – велика загадка для автора цих строк, який, до речі, знаходився прямо в епіцентрі подій. Однак співробітники “Беркуту”, що стояли біля сектору, думали інакше.

Як тільки догорів останній фаєр, кремезні люди в повному бойовому обладунку з кийками наперевіс кинулись, користуючись їх власною термінологією, “зачищати сектор”. Без всяких попереджень почалося банальне побиття людей – причому дуже жорстоке, з елементами садизму. А як інакше можна назвати ситуацію, коли на моїх очах молодого хлопця кидають на землю, спочатку б’ють ногами, а потім ще з десяток бузувірів в камуфляжі гамселять його кийками? Чи коли дівчину (!) тим же кийком з розмаху б’ють по голові? Нічого дивуватись, що київські фанати, які відомі своєю волелюбністю, намагалися дати адекватну відсіч брутальній агресії варварів в міліцейській формі. На трибуні почалася справжня війна з використанням всіх підручних засобів – відірваних сидінь, ратищ від прапорів тощо. Припинилося ж це все, як за помахом руки, після того, як беркутівці під натиском вболівальників залишили сектор. Чи не є це найкращим доказом того, хто винен у всьому, що сталося?

Власне, побиття вболівальників – це вже сумний прецедент в Україні. Варто згадати і події 2002-го року в Житомирі, де тих же киян загнали в вузькій прохід і били там смертним боєм. Чи минулорічне труєння газом фанатів “Динамо” підчас “золотого” матчу в Кривому Розі. Не викликають подиву і безпосередні виконавці  - а це, як і торік, дніпропетровський загін “Беркуту”. Але виникають інші питання. Чому саме на цей матч був покликаний дніпропетровський “беркут” – невже в Києві мало своїх міліціонерів? Хто дав команду так жорстоко бити безневинних людей? І взагалі – як можна було дозволити собі таку вакханалію на очах у вищого керівництва держави (нагадаємо, що на матчі були присутні Президент, прем’єр-міністр та спікер Верховної Ради)?

Звичайно, можна, як завжди, знайти “стрілочників”, або ще раз поскаржитися на те, що, мовляв, міліція до сих пір залишається не правоохоронним, а карально-репресивним органом. Можна з граничним рівнем цинізму вслід за прес-аташе МВС Костянтином Стогнієм лицемірно стверджувати, що у всьому винні “хулігани”, а міліція просто наводила порядок – хай і з використанням кийків. А розбиті голови та поламані ребра фанатів – так що ж тут поробиш, “лес рубят, щепки летят”. Але давайте не забувати, що просто так в цьому житті нічого не буває. І на додачу згадаємо про нинішню політичну ситуацію в країні – бо без політики у нас, на жаль, нічого не обходиться.

25 травня, в п’ятницю, керівництво МВД викликає в Київ загони “Беркута” з Дніпропетровська та Криму. Вже в суботу цей “Беркут” приймає участь в штурмі Генеральної прокуратури. В неділю той самий “Беркут” б’є вболівальників на стадіоні. Чому ломаки з Дніпропетровську опинилися на стадіоні? Адже ж саме цей загін вже відомий своїми розправами над вболівальниками, а на футболі завжди дуже багато емоцій – нащо ж заздалегідь створювати вибухонебезпечну ситуацію? Є ж київський “беркут” – у якого є домовленість з київськими фанатами про “взаємний ненапад”, який має досвід обслуговування футбольних матчів найвищого рівня та врегулювання конфліктних ситуацій.

Але враховуючи особистість нинішнього міністра внутрішніх справ Василя Цушка, можна бути впевненим, що безпека на стадіоні – це останнє, про що він міг подумати. Натомість, можна констатувати очевидний факт, що міліція зараз є заручником в руках правлячої коаліції. Яка зараз загострює всі гострі кути, які тільки можна знайти в цій країні – все для того, щоб якомога більше затягти переговорний процес з приводу призначення позачергових виборів в парламент.

Найкращим доказом цього стали суботні події в Генпрокуратурі та недільні – на стадіоні. Зрозуміло, що це ланки одного й того самого ланцюжка. Адже абсолютно не віриться, що міліцейське керівництво не знало про присутність на матчі вищих осіб, а особливо – Президента Віктора Ющенко. І жорстоке побиття “помаранчевих” (не за кольором улюбленої команди, а політичними переконаннями) фанатів – це яскраво виражений акт залякування Голови держави та його прибічників – мовляв, у нас на всіх незгодних свій “беркут” знайдеться. До речі, нехай і “свої” подивляться – щоб і думки не було “зрадити”. Щоправда, пан Цушко знову прорахувався – замість залякування вийшов ганебний факт чергового знущання міліції над законом та людською гідністю. Що вже давно ні для кого не є новиною.

Прикро те, що улюблена гра мільйонів перетворюється на ще один майданчик для політичної боротьби. На жаль, це процес майже невідворотній. Але повністю неприпустимо, коли в результаті цього страждають невинні люди.

Богдан Буткевич